Закони, спрямовані на захист споживачів, існують уже багато століть. Спочатку вони стосувалися переважно невідповідної якості або підробок продукції щоденного споживання – наприклад, розведеного молока чи пива, крейди у хлібі або домішок дешевших металів у золоті, тощо. Комплексний захист прав споживачів, у тому вигляді, у якому він втілюється сьогодні, почав розвиватися лише наприкінці 19-го сторіччя у США та Європі. Внаслідок промислової революції, ринок став знеособленим, і все більше товарів почали надходити здалеку. Відповідно, зросли можливості для шахрайства. А з розвитком реклами споживачі почали отримувати значну кількість інформації, яку не могли перевірити.

Більшість країн Західної Європи почали розвивати комплексне законодавство із захисту споживачів у період після 1950 року. Спочатку це були окремі законодавчі акти. Поступово виникла ідея створення загальновизнаного переліку споживчих прав, а також узгодженого комплексу законодавства та органів для його втілення.

Головна мета заходів, здійснюваних у ЄС – це створення єдиного спільного ринку, на якому комерційні підприємства можуть вести торгівлю скрізь, де їм потрібно, і на якому споживачі можуть купувати товари скрізь, де їм потрібно, не зазнаючи труднощів і ускладнень, створюваних різними національними законами та ринковими культурами.

ЄС сам не встановлює законів для країн-членів. Він видає Директиви, які, у випадку погодження усіма членами, повинні бути втілені у законодавстві кожної країни.

Існують десятки Директив, які так чи інакше стосуються захисту інтересів споживачів, але найголовніші з них стосуються чотирьох основних аспектів: це – безпека споживача; гарантія отримання того, за що заплачено; надання необхідної інформації про товар чи послугу та правдива реклама.{jcomments on}

Скачать в формате MS Word.	44 Kb
Скачать в формате mp3.	1855 Kb