Сьогодні, 7-го травня, коли у Празі саме відбувається інавгураційний самміт „Східного Партнерства”, маємо слушну нагоду розповісти про цей проект Євросоюзу детальніше. Проект “Східне Партнерство” з’явився у травні 2008 року як результат спільних інтелектуальних зусиль двох країн, які ми небезпідставно вважаємо партнерами України в ЄС – Швеції та Польщі. Ідея полягає в тому, щоб відійти від політичної “зрівнялівки”, яка досі була дещо властивою політиці “сусідства”. Тобто у виробленні диференційованого підходу до країн, які безпосередньо межують з ЄС, або є близькими до його кордонів. Україна давно наполягала на такій диференціації. „Механічний” принцип сусідства, по суті, ставив знак рівності між Україною, і, скажімо, Іраком, який став би безпосереднім сусідом ЄС після приєднання Туреччини. Це суперечило б і політичній доцільності, і економічній ефективності, і елементарному здоровому глузду.

У 2008 році необхідність диференційованого підходу до країн-сусідів ЄС зрозуміла Франція, яка ініціювала так званий “Союз для Середземномор’я”. У світлі цієї ініціативи було доцільним вирізнити в окрему групу і країни так званого пострадянського простору – Україну, Грузію, Білорусь, Молдову, Азербайджан та Вірменію. Так народилося “Східне Партнерство”. Воно стало компромісом між європейськими прихильниками і скептиками ідеї подальшого розширення ЄС.

Принциповим у „Східному Партнерстві” є диференційований підхід до кожної країни-партнера, в залежності від успішності просування внутрішніх реформ і розвитку стосунків з ЄС на шляху європейської інтеграції. Такий підхід дозволить уникнути блокування запропонованих програм і проектів, якщо вони не відповідатимуть інтересам окремої країни. Це дозволить активно просуватися кожному учаснику „Східного Партнерства” до поглиблення європейської інтеграції та не стикатися з проблемою уповільнення такого руху в зв’язку з прив’язкою до партнера.{jcomments on}

Сохранить в формате MS Word.	35 Kb
Сохранить в формате mp3.	2020 Kb