Володимир Шевченко: Мої вітання. За вами ток- шоу «Європа в серцях Українців», створене в рамках спільного проекту з Європейською комісією. В студії Володимир Шевченко. Упродовж півроку ми з Вами зустрічатимемось сам в цей час на хвилі Нашого Радіо і дізнаватимемось більше про взаємини Європейського союзу і нашої країни. Сьогодні протягом години спробуємо з‘ясувати – «Чи виділяє ЄС Україну серед інших своїх сусідів? Як складаються наші стосунки зараз і що потрібно зробити для розвитку нашої дружби?» Тема нашого ток-шоу «Україна привілейований партнер Європи». І розібратися у цьому питанні нам погодилася допомогти політик, популярна ведуча і надзвичайно чарівна жінка – Ольга Герасим‘юк. Добрий вечір, дуже приємно вас бачити.

Ольга Герасим‘юк: Добрий вечір, мені теж дуже приємно вас бачити.

ВШ: Ми розпочнемо наше спілкування, після того, як послухаємо трошки більше інформації про нашу гостю.

Ольга Герасим‘юк – народний депутат України, Голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО та АЗЄС Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції. Телеведуча. Пройшла шлях від кореспондента до генерального продюсера каналу «1+1». Володар титулу «Всенародне визнання» .Переможниця багатьох міжнародних фестивалів та конкурсів. Всеукраїнську любов здобула, як автор та ведуча ток-шоу «Без табу». Захоплюється баскетболом, музикою, книжками. Полюбляє прогулянки на велосипеді. Дратується і втомлюється від ходіння крамницями та примірювання одягу... Має двадцяти шестирічного сина Руслана

ВШ: Пані Олю, як вже почули тема спілкування - «Україна - привілейований партнер Європи».

Перше запитання: Коли відбулося ваше знайомство з Європою? З якою саме країною відбулося ваше знайомство?

ОГ: Найперше відбулося ще у школі. Це було в минулому тисячолітті.

ВШ: Куди їздили?

ОГ: Це була Болгарія. Тоді ще взагалі це не була не зовсім така Європа. Але для мене моя перша поїздка за кордон та ще в таку країну. Це фактично східна Європа.

ВШ: Ну, а вже тоді вона якимось чином вже виділялася серед країн? Якщо порівняти Україна – Болгарія?

ОГ: З Радянським Союзом тоді можна було порівнювати.

ВШ: З Радянським Союзом.

ОГ: Я думаю, що тоді вона була таким самим братом нам усім, як і кожна з радянських республік. Але все ж таки це була інша країна: інша мова, інші звичаї. І я пригадую зустрічі із дітьми, як нас тоді зустрічали, у сладкарницях (тепер би сказали у кав’ярнях). Але ці зустрічі були цілком європейські. Ми собі дозволяли на виміняні болгарські гроші посмакувати іноземні тістечка. І взагалі почували себе, напрочуд, якось так по-європейськи там, зовсім не так, як у нас. Хоча нам казали, що не можна розповідати поганого про свою школу, про своє місто, не говорити зайвого, ходити тільки групами. Тобто, я відчула, що це якийсь інший світ.

ВШ: Зараз, як політик, як часто ви буваєте в Європі?

ОГ: Ну, ви знаєте, сталося так, що я ще не будучи політиком, а тільки журналістом розпочала подорож Європою. І я не зупинилася досі. Мені здається, що фактично не залишилося такого куточка, де б я не побувала. І перша моя професійна зустріч з Європою була тоді, коли французька збірна виграла у Бразилії. Може ви пам’ятаєте коли це було. Це був шалений день, це називали днем взяття Бастилії.

ВШ: Люди повиходили, на скільки я пам’ятаю на вулиці..

ОГ: Ми всю ніч з телекамерами бродили берегами Сени, всі люди палили якісь багаття, кожен підходив, щось там просив – якісь сигарети, ще щось. Ви знаєте це було трохи так на грані з ризиком, бо багато було емігрантів, на тих берегах. Але ми тоді познайомилися з Європою, між іншим, в усіх її проявах.

ВШ: Якщо описувати зараз стосунки України та Європейського Союзу в образах, асоціаціях, скажімо так – Європа для нас – старший брат, це сестра України? Як ви можете описати ці стосунки?

ОГ: Я б сказала – колега, напевно. Бо оці братсько-сусідські стосунки – я в них не дуже вірю, тому що, ми Україна, не можемо бути родичами, ні братами ні сестрами, ні старшими, ні молодшими. Але справа в тому, що Європа це ми, а ми – це Європа. Я завжди це відчувала ще дивлячись на старі фото своїх пра-пра. Вони між іншим були зроблені на паризькому папері. І я завжди відчувала, що ми звідти. І те, що ми вбрані так якісно, я дивилася в яких черевичках мої прабабусі і я розуміла, що тільки європейська жінка може дбати про красу своїх черевиків.

ВШ: Жінки в Україні набагато у чому виглядають краще..

ОГ: Так. Підкреслюю це. Я згодна з вами. А між тим згадаймо хто першим привіз ванну в Париж? Це була Ярославна. Так що ми навчили французів приймати ванну.

ВШ: Пані Олю, аналогічне запитання як образно та в асоціаціях можна описати нинішні стосунки ЄС та України ми поставили українцям. Вийшли, зокрема, на вулиці в Києві й поставили запитання. Що вийшло – послухаємо.

(Опитування киян)

1 – Для меня лично Европа – это дракон, а Илья Муромец - Украина, который хочет и сам выжить и дракона победить.

2 – Це напевно більш відносини як свекрухи з невісткою. Невістка – чужа кістка. Так, напевно, і в нас вийде.

3 – На мой взгляд, как мартышка и зеркало. Европа – это зеркало. Она показала, сказала, что у нас есть вот так Украине. Почему мы не можем быть лучше?

4 – Я думаю, що Європа – є батьком сім’ї, як голова сім’ї. А Україна – якесь маленьке дитя, що тільки встає на ноги у відносинах, роздивляється життя і світ через призму Європи.

ВШ: От про невістку гарно сказали. Як можна до такої думки поставитись?

ОГ: Ви знаєте, ми часом не адекватно самі себе оцінюємо. Можливо нашим людям потрібно більше бувати там і тоді вони звідтам бачать себе інакше. Я дуже багато зустрічаю там українців, які вже прорвалися туди не тільки як заробітчани, хоча це теж окрема історія. Але наші люди, наші молоді люди, які є найосвіченіші, які є «найпідприємливіші», вони так вільно там вживаються. Вони там – предмет заздрості. Коли ти там бачиш своїх – у такій ролі, ти розумієш, що їх би хотілося звідси показати, щоб ви зрозуміли, що ми зовсім не в такому складнопідрядному зв’язку знаходимося. Бо багато чого від нас беруть. Наприклад, наше вміння будувати стосунки. У мене була зустріч з Ані Жерардо. Я знаю, що багато людей які зараз не можуть поїхати за кордон, в силу віку, обставин, добре пам’ятають цю актрису. Це була улюблениця Радянського Союзу. Я знімала про неї фільм. Ми сиділи з нею у фойє театру, де вона й досі грає, між іншим у тих, самих смішних виставах, які ми так любили. Так от вона казала: «Я собі не уявляю хто ще так вміє відчувати людей, любити їх, бути такими емоційними як ви – українські жінки». Між іншим вона каже, що з нами вона може говорити однією мовою. Вона мені розповідала про засилля американської кухні в Парижі, бо дуже цього не любть, каже – хтось сюди приїздить і вчить нас, французів, як треба їсти. А от ви українці, ви знаєте, як це робиться, розумієте? Тому, ми повинні простіше поставитися до таких речей. І перестати думати, що ми недолугі. Навпаки, ми дуже багато маємо для Європи. А чому ми привілейований для Європи партнер? Тому що, ми поряд. Ми «сусідуємо». І ми є, між іншим, якщо прагматично до цього підходити, майбутня територія розширення європейської території. І тому всі зацікавлені в нас. Зацікавлені в тому, щоби в нас була безпека, щоби ми розвивалися в гуманітарному відношенні, в економічному. Тому, що ми справді частина Європи, яку не відсунеш, нікуди від неї не дінешся, по-перше, та й не треба. Тому, що тут є величезні ресурси і історична співпраця, і ми пов’язані дуже багатьма, такими…путами хотіла сказати, але в хорошому сенсі цього слова…

В.Ш: Пані, Ольго. А може, тут що називають і «дракон», і багато інших асоціацій…Може просто українцям, бракує інформації? От сидять люди, слухають Наше Радіо десь у Вінницькій області: ну вони не знають просто.

О.Г: Вони не знають, тому що якщо подивитися наш телевізор, так ми можемо дізнатися, тільки те, що у нас тут діється. А те що діється – воно страшне і не дає надію на будь-яке єднання з цивілізацією. Я думаю, що нам треба подумати про те що наш простір - він не для сміття. А він якраз, можливо більше для цієї інформації. Звичайно на бракує знання мов. Бо, якщо знаєш мови - то немає кордонів для інформації…Ти вмикаєш телевізор. І зараз безліч каналів. Ти слухаєш не тільки «русский канал», який всі дуже сильно люблять. Ти можеш дивитися BBC, ти можеш дивитися італійське шоу. І ти побачиш, що ти такий самий, як вони. Між іншим, я нещодавно бачила італійське шоу, яке зветься «Жінки». Це ж чисте тобі «Без табу», але ми краще робили. Такі самі люди, такі самі проблеми. Але я хочу сказати, що наші жінки у рамках моєї програми давали мені більш мудрі поради. Тобто, ми насправді люди, яким бракує, ось цих «позірних» речей. Те саме знання мов, як я сказала, та сама можливість поїхати. Так, наші статки звичайно не дозволяють, але я би не казала, що все так безнадійно. Ми вже дуже багато подорожуємо. І між іншим, я нещодавно летіла з чергового засідання, з Парижа. І один чоловік, який потрапив у Францію колись заробітчанином, мене вчив. Він мені сказав, – «Що Ви розповідаєте, що все погано в Україні. Ви, порахуйте скільки пройшло часу. Сімнадцять років. Я коли приїхав сюди в Париж, я не знав що таке «офіс». Тепер він у мене працює, як годинник. І точно так, все в Україні Трохи може не так, але всі добивалися цього сотнями років». А ми українці за сімнадцять років, при всіх наших проблемах, бідах. Ми сидимо, отак от ніби в коробці, і думаємо, що там у світі все вже ого-го, а ми недолугі. Та ні, у нас все нормальною, нам треба відкрити ще більше шлюзи.

В.Ш: Якщо відкинути всі образи і просто підсумувати. Як складаються зараз відносини України і Європейського союзу?

О.Г: Я б сказала, рік у нас був важкий, дуже важкий. І зараз може буде ще складнішим. Але, ось цей рік, який ми прожили, ми можемо назвати перехідним роком у наших стосунках з Європейським Союзом. Тому, що ми багато чого досягли. Ми уклали угоду… Одну, другу, третю угоду. Про реадмісію між іншим, про прикордонний рух, про спрощений візовий режим. Ми не можемо повністю бути задоволеними, тим як вона виконується, але це було…І що ми за цей рік доброго досягли - ми не дали переписати нашу конституцію так, щоб змінити наші орієнтири, щоб змінити наш напрямок руху на Європу. Це є дуже хорошим досягненням у тих обставинах в яких ми живемо.

В.Ш: Наші журналісти підготували невеличку історичну довідку, яка допоможе збагнути, яким чином розвивалися стосунки України з Європейським Союзом. Пропоную послухати.

Довідка: Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані одразу після проголошення України суверенною і незалежною державою. 1991 року ЄС затвердив програму Технічної Допомоги ТАСІS - фінансову підтримку реформування економіки та законодавства, розвитку демократії в Україні. 1994 рік - підписання Угоди про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною. Україна стала першою з республік колишнього СРСР, яка підписала такий документ. У 1995-му Україна стала повноправним членом Ради Європи. 2003 р .- Комісія ЄС прийняла нові рамки своїх взаємовідносин із Україною. Європейська політика сусідства пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини. Наступним кроком стало затверджено План дій Україна – ЄС, розрахованого на три роки. 2008 рік - Угода про спрощення візового режиму між Україною та ЄС. Вступ України до СОТ того ж року започаткував переговорний процес щодо укладення Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС.

Найбільш актуальним питанням співробітництва Україна – ЄС на сучасному етапі

є підготовка нової Посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. Нова Посилена угода має вивести відносини України з ЄС на якісно новий рівень. ЄС – найбільший донор України. Обсяги допомоги, виділеної лише Європейським Союзом з 1991 року, дорівнюють 2,8 млрд. Євро.

В.Ш: Хочу нагадати нашим слухачам, що ви можете приєднуватися до нашого спілкування. Номер телефону зокрема, 569-93-94. Телефонуєте, з інших міст, не забувайте 044 – код міста Києва. Яку подію можна, назвати основною. Ось ви прослухали зараз, 1991 - незалежність, 1994, 1995, 2004 можливо. Яки рік можна назвати проривом у наших стосунках з ЄС?

О.Г: Варто сказати, про те, що ми дуже довго намагалися вступити в СОТ. І це багато в чому, визначало нашу політику, і наш шлях, і взагалі внутрішню боротьбу. І нарешті це сталося. Я думаю, що це був найсерйозніший наш прорив за останній час. Звичайно ми не просто, досягли такої можливості - прорватися на Європейський ринок, вийти туди зі своїми товарами та можливостями. Це дуже важливо для наших підприємців. Для підприємців різного рівня, не тільки великих власників, а й представників малого та середнього бізнесу. Це для нас стало миттю, коли ми повинні проаналізувати свої можливості. Подумати які наші пріоритеті в цьому, проаналізувати де наші ризики. Словом, це час, для роздумів, щодо того, яку нішу зайняти в цій матриці. Я думає це був дуже серйозний прорив. Саме СОТ.

В.Ш: А чи скористалися ми ним на 100%?

О.Г: Не можна ним, одразу скористатися. Тому що нам, потрібно провести ревізію свого господарства.

В.Ш: Скільки часу на це потрібно?

О.Г: Залежить це від нашої старанності. По-друге, що хочу сказати, це сталося в умовах фінансової кризи в усьому світі. І всі процеси, які ми почали, вони звичайно будуть, накладатися на цей процес. І звичайно зі знаком мінус, тому, що фінансова криза, вона гальмує взагалі все. Як ніби кровообіг трохи стишується. Тому звичайно це займе дещо більше часу. Бо нам треба рятувати економіку в середині, мало того її перебудовувати. Нам треба продумати, як захистити народ в першу чергу. От я працюю в Раді Європи. І ми там постійно обговорюємо, цю тему, що робити зараз урядам країн у цих обставинах. Найперша задача, для всіх урядів, це захищати не ринок з паперами та фондами, а той ринок який пов‘язаний саме з життям звичайної людини. Цей ринок повинен зараз працювати на цю людину. І ось ці моменти, до речі також в контексті стосунків з Європейським Союзом, Європою, тому що ми у всьому в принципі однакові. Нам, треба так, закони наші адаптувати, щоби вони могли помагати нам підтягуватися до того світу і в той же час захищати нас. І тут наша позиція, як завжди трохи важча ніж для всіх. Так, як бути жінкою, трохи важче ніж чоловіком. Я скажу так, але це правда.

В.Ш: Пропоную, повернутися до привілеїв. Зокрема, чи є в нас привілеї в порівнянні з іншими сусідами Євросоюзу? Це питання ми адресували, ще одному нашому експерту, директору Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» Ірини Солоненко

Коментар Ірини Солоненко: Якщо порівнювати відносини ЄС з країнами пострадянського простору, то Україна є привілейованим партнером. Оскільки, Україна одна з перших країн пострадянського простору, яка веде переговори з ЄС щодо угоди про асоціацію. Потім, в України є угода про спрощення оформлення віз з ЄС. Таку угоду мала Росія трохи раніше за Україну, але зміст української угоди більш повний, він більш зручний для громадян України. Тобто, тут у певному сенсі ми попереду йдемо. Також якщо окремо говорити про якісь окремі програми допомоги ЄС. Наприклад, програми: «TACIS». То Україна була першою країною, якій запропонували ці програми на пострадянському просторі. Тобто, ці декілька моментів говорять про те, що дійсно Україна йде попереду інших країн пострадянського простору відносно ЄС. Але якщо порівнювати відносини ЄС з країнами Західних Балкан – деякі з яких мають кандидата на вступ до ЄС, інші мають просто перспективу членства , але відносні стосунки мають значно глибокі ніш Україна має з ЄС.

В.Ш: Пані Олю, що можна сказати, з цього приводу?

О.Г: Я згодна з цими речами. До речі, ще хочу додати. У наших відносинах, з’явився ще один такий фактор, як «група друзів України». І з розширенням Шенгенської зони, туди, до цієї групи друзів, яка традиційно складалася з прибалтійських країн Швеції, Данії та Фінляндії, додалася ще «Вишеградська четвірка». І ця група друзів України, яка лобіює інтереси України в Європейському союзі, щодо асоційованого членства. Ми зараз такі слова вимовляємо серйозні, але вони свідчать про справді привілейований стан. Це теж вирізняє Україну у стосунках з ЄС. Тому, що група друзів саме України. І велика група друзів, вона росте.

В.Ш: Я пропоную зараз зробити невеличку паузу в нашому спілкуванні. І нагадаю, що в першій частині ток – шоу «Європа в серцях Українців, яке триває на хвилях Нашого радіо, поговорили за нашою гостею Ольгою Герасим‘юк, про відносини України з ЄС які, ну частково, скажімо, складалися в минулому. В наступному блоці говоритимемо який стан справ у нас зараз. Що Європа дає Україні і чим Україна за це віддячує? Спробуємо дізнатися які конкретні кроки необхідно зробити нашій державі, щоб заробити ще більші привілеї та пошану у європейської спільноти. Вже за 3 хвилини повернемося до цієї студії. Якщо є запитання 569-93-94, можете телефонувати. Залишайтеся з Нашим Радіо.

В.Ш: Ви продовжуєте слухати ток–шоу «Європа в серцях Українців», яке виходить в рамках спільного проекту Нашого Радіо та Євросоюзу. Тема ефіру – «Україна привілейований партнер Європи». І сьогодні ми спілкуємося з народним депутатом, членом комісії ВР з питань євроінтеграції - Ольгою Герасим‘юк. Можете приєднатися до нашого спілкування - 569 93 94. Частково розібралися, що Європа дає Україні. Тепер давайте поговоримо про те, що Україна може дати Європі.

ОГ: Перше, що вона їй подарувала – це спростила взагалі пересування європейців по наших теренах . Безвізовий режим. Вони спокійно сюди заїжджають. Цим ми хотіли зробити країну привабливішою. І я думаю, що ми багато чого досягли. Бо до нас зараз їздять туристи у найнесподіваніші місця, у нас розвинувся зелений туризм. Тут як гадати: чи це ми їм, чи це вони нам – бо це взаємно. Проникнення, воно взагалі корисне. Звичайно наш експорт. Я не економіст і не бізнесмен, але я так уявляю собі, читаючи данні, що дуже велика частка експорту з України – це привабливий ринок для Європи. Те, що ми можемо привезти свого і те, що європейські, товари приходять до нас, в наші крамниці, на наш ринок. Це дуже важливо. Тому що такий пошук це привада беззаперечна. Угода про спрощення візового режиму, яку ми теж підписали, про яку ми зараз так багато сперечаємося, це теж важливий крок, між іншим, бо це і нові можливості для українського громадянина туди потрапити, на терени Європи. А нас там чекають. І як робочу силу - дуже кваліфіковану, між іншим. Вона дуже цінується, бо це не просто якісь остарбайтери, які просто їдуть цеглу класти, хоча це теж є. Але шкода, що люди високоосвічені їдуть звідси, Звичайно, зараз дуже багато говорять, що безвізовий режим не зовсім виправдав наші надії. І це частково правда. Я маю дипломатичний паспорт, але все одно відчуваю певні труднощі, пересікаючи кордон кожен раз, а доводиться їздити часто, бо я там працюю. І дуже часто я чую: А де твоя віза?

ВШ: Навіть у вас запитують?

ОГ: Так, запитують. На щастя, це швидко минає, бо я кажу : з першого січня такого-то року у нас безвізовий режим; суворим голосом і прикордонник одразу ховає свій записник, але, як правило, перевіряють чи так, чи ні. Все ж таки нам потрібно привчати їх до цього. Є проблема ось у чому –шенгенська зона розширилася за рахунок тих самих – наших друзів України. І отам виникають труднощі: з одного боку – вони спрощені, а там – виникає більше проблем. Бо ця шенгенська зона вимагає при перетинанні кордонів (таких звичних для нас), несподіваних інформацій, які ми повинні надати для отримання візи: як-то ваші статки, скільки у вас нерухомості, скільки у вас грошей на банковому рахунку. Все це люди починають збирати і ще не факт, що коли вони все зберуть, що, по перше, встигнуть до необхідного терміну. Та ще й не факт, що отримають візу. Труднощі тут є. Хоча це наступна історія і я думаю, що ми маємо з цим боротися, оскільки, дужне багато з цієї інформації є прямим порушенням прав людини і ми не повинні її надавати.

ВШ: Пані Ольго, а ті товари, які надходять до України чи не витіснятимуть вони наші товари, вітчизняного виробника?

ОГ: Є таке побоювання. Я думаю, що в цьому має бути процес суворої регуляції, контролю – це раз. А з іншого боку, ми маємо неминуче пройти стадію певної конкуренції, яка потягне за собою певні втрати, безперечно. Слабший змушений буде відійти і знайти собі інше застосування. Але той, хто хоче встояти на цьому ринку, буде змушений підвищувати якість роботи, якість послуг, виструнчуватися і робитися кращим. На жаль, це такі закони ринку, хоча, всьому має бути розумний край. Так? Тому ми повинні захищати свою економіку, яка ослаблена. І нам потрібно, все ж таки зробити так, щоб наш селянин, не втратив сільське господарство повністю, щоб в нас не вимерли села і наші господарства. Я говорила з експертами про це, бо шкода людей, які втрачають свої ферми…

ВШ: Це зараз відбувається. Подивися наліво, на право – відбувається аналогічна ситуація.

ОГ: На жаль, це так. Але ви знаєте, якщо людина подорожує Європою і не тільки Європою – вона бачить які потоки машин їдуть щоранку у великі міста. Пробитися не можливо. Що це за потоки машин? Це люди із найвіддаленіших куточків їдуть на роботу у місто. Я думаю, що таке з нами колись має статися. Бо великі робочі місця будуть тільки у крупних центрах, а там може залишатися тільки та межа, яка необхідна для забезпечення нормального функціонування господарства в сільському районі. Ми сільська країна і у нас звичайно має бути якась своя специфіка. Я, ви знаєте, не великий фахівець саме у цих процесах, але моя інтуїція підказує, що ці процеси можливі. На жаль, вони болючі. Але коли ми змінюємося, ми мусимо справді від чогось відмовлятися інколи рішуче, щось втрачати. Але виживає, на жаль, той, хто сильний, я не скажу, що це не гуманне правило, це навпаки правило розвитку.

ВШ: Пані Олю, на Вашу думку, які у програм, що Європа фінансує в Україні, є найкориснішими з них. І для пересічного українця вони корисні, і для села, і для міста.

ОГ: Котрі саме? Бо я починала, наприклад, зокрема з програми «TACIS»

Яка вже перестала працювати.

ВШ: . У 2004 році, на стільки я пам’ятаю, там виділили велику суму.

ОГ: Велику суму коштів на екологічні програми. Це було дуже важливо для нас, між іншим. І на освітні програми. Я думаю, що освітні були зокрема дуже на той час корисними для нас.

ВШ: Що у освітньому плані відбувається, цікаво дізнатися? Студенти напевно нас слухають.

ОГ: По перше, таке єднання з Європою дає високі можливості для навчання, для того, щоб просто подорожувати і приєднуватися до культурних каналів. І це я зараз спостерігаю. Прості звичайні українці з «рюкзаками» за плечами - молоді абсолютно хлопці. Ти їх зустрінеш і в Луврі, і де завгодно. І вони скрізь знають краще за тебе такого вже, який ніби багато пізнав і як цей світ працює. От ці відкриті двері - вивчення мов, школи. Скільки можливостей зараз просто поїхати і маючи місяць, попрактикуватися в мовах. Чи там здати на якийсь курс у тій самій Сорбонні. Я нещодавно зустрілася з хлопцем, який туди приїхав, здав екзамен і вчить курс, я навіть не знаю навіщо він йому такий: він там звучить якось дуже вузько. Але наші молоді люди розуміють, що зараз не просто треба вивчити, наприклад, фізику, географію, а вони вже набирають тієї звички вивчати якусь вузьку нішу, бо розуміють, що тепер світ за отаким «нішуванням». І вони займають ці ніші. Тобто, широке ознайомлення із можливостями, із майбутнім, із технологіями – те, що відкрито зараз для нас.

ВШ: Все ж таки Європа, напевно, не просто так виділяє гроші Україні і фінансує різні програми?

ОГ: Має бути якийсь зиск з цього?

ВШ: Наприклад, в мене є сусід (як Європа в України). І я приходжу до того сусіда і кажу: «Дай мені грошей». Він мені ж просто їх не дасть?

ОГ: Так. Є якийсь сусід, який скаже: «Коли ти мені їх віддаси?», а другий скаже: «А скільки ти мені відсотків даси?» Тобто, ці стосунки в принципі нормальні. Я думаю, що Європа, зацікавлена у такому сусідові, як Україна. Я думаю, вона зацікавлена в тому, щоб цей сусід був цивілізований, щоб він не підпалив тобі хату, не вкрав у тебе курку, а чи комп’ютер, щоб він розмовляв з тобою доступною мовою, а головне – щоб це було безпечно. Тому вкладають гроші у те, щоб наша країна була безпечною: а це і екологія, і наша армія, і наші технології, і наше виробництво (перелічити можна стільки завгодно), і медицина, бо безпека – це є здоров’я. Отже, вкладаючи саме в ці галузі, вони мають сусіда, який у всіх значеннях вирівнюється в стосунках з ними. Це безперечна вигода і не треба тут ще з нас відсотки брати.

ВШ: В нас є ще думка стосовно того, чому ЄС вкладає гроші в Україну. І зокрема, ми це питання поставили Директору європейської програми міжнародного фонду «Відродження» Ірині Солуненко.

Коментар Ірини Солоненко: Україна отримує допомогу ЄС у вигляді фінансування. Я думаю, у першу чергу, це з прагматичних інтересів, бо якщо ЄС оточують країни, які є не стабільними, з яких нелегально можуть емігранти їхати у великій кількості, у якій можуть бути конфлікти: збройні, а чи не збройні. Тобто якщо ЄС оточують такі сусіди, то для нього це небезпека, для громадян ЄС. В першу чергу, це прагматичний інтерес убезпечити себе. Я ще думаю, що окрім прагматичного інтересу є , так би мовити, кожна людина, кожне об’єднання якщо має якісь цінності, чи якісь ідентичності хотіла б бачити людей біля себе схожими до себе. Я думаю, що тут такий елемент присутній. ЄС має певну ідентичність блоку, об’єднання, що базується на певних цінностях: демократичних, ліберальних. І теж є певні прагнення ці цінності поширювати за межі ЄС.

ВШ: Ну от ЄС намагається убезпечити себе таким чином. Ви це й сказали. Що робить комітет ВР з питання європейської інтеграції.

ОГ: Між іншим, це дуже велике досягнення нашої ВР, що вона має цей комітет. ЇЇ голова цю ініціативу і просунув. Європейська інтеграція у нашому комітеті відбувається у такому вигляді: для нас основне завдання – один із копенгагенських критеріїв нашого підтягнення до ЄС – це наближення законодавства нашої країни до законодавства ЄС такою, мірою, щоб ми могли співпрацювати. Тому, ми дуже уважно контролюємо, і взяли на себе цю функцію – перевірку усіх ратифікаційних документів. Ми перевіряємо наші закони на відповідність міжнародним конвенціям, чи ратифікації на відповідність щодо потреб нашої держави. Це є якраз одним із головних наших завдань. І СОТівські документи пройшли всі через наш комітет.

ВШ: Але на стільки я знаю від Європи немає чітких рекомендацій яким чином і як потрібно змінювати законодавство. Книжка така була. Вона називалася «Біла книжка, (якщо я не помиляюся) Євросоюзу». Так вона вийшла останній раз у 1995 році. Поправте мене якщо я помиляюся.

ОГ: Мені здається, що ви праві. Так чітких рекомендацій не має, але ми перевіряємо законопроекти на відповідність конвенції, бо все ж таки норми існують. Є якісь нюанси і звичайно навколо них точаться завжди суперечки. Що вигідніше нашій країні на тому чи іншому етапі розвитку, нашого підтягнення? І це є дуже серйозна задача, бо дискусії дуже палкі бувають. Це основна сфера діяльності. Ще погляньте дуже важливим досягненням були угоди про малий прикордонний рух. Вони проходили через наш комітет, тому що, коли люди живуть по сусідству з Польщею, Угорщиною, Словаччиною це потребує регуляції. Це постійні обміни і сімейні, і таке інше. Це наявність віз і регуляція цих стосунків – якраз те, що робив наш комітет.

ВШ: Підказують, що телефонне запитання в нас є 569 93 94 . Алло, добрий вечір. Ваше запитання, будь-ласка.

Слухач: Здравствуйте, уважаемая Ольга, меня зовут Оксана. Я мама, у меня есть дочь. Ей 10 лет. И конечно же я хочу чтоб она была более продвинутой девушкой чем мы (хоть мы еще и не старики). Вопрос такого характера: «Могут ли украинцы уже сейчас спокойно отправлять детей в Европу для того, чтоб обучаться там или просто по программе обмена? Мы, как родители, можем спокойно отправлять детей потому что мы знаем что они защищены законом Украины и прочими законами на территории Европы? »

ОГ: Спасибі. Дуже важливе запитання забезпечення безпеки. Те, що можливості великі – це факт, бо зараз дуже багато програм. Мої знайомі навіть відправляють своїх дітей під час канікул на вивчення мов чи там вони вже можуть претендувати на вступ до університету і це абсолютно точно. Питання безпеки важливе, це правда. Це посилення ролі наших консульських закладів за кордоном. Посилення взагалі нашої уваги до наших громадян – це зараз у полі зору. Тобто ми зараз з вами ( оскільки вашій донці зараз десять років) ми маємо для вашої доньки люфт, аби зробити цей контроль ще серйознішим. Зараз, на жаль, є певні проблеми: зараз відсутнє фінансування наших посольств і консульських закладів, урізані кошти в бюджетах. Але, я думаю, що це ми пройдемо, а на той момент, коли ваша донька буде вступати. Я думаю, ми ще з вами поговоримо як це зробити швидше і краще.

ВШ: Пані Олю, повернемося з вами до розмови буквально за три хвилини і зокрема поговоримо про такі питання: «Як сприймають жителі ЄС нас з вами, пересічних українців? Які перспективи отримає кожен з нас від нової програми партнерства ЄС та України?» 569 93 94 – є бажання – приєднуйтесь, залишайтеся з Нашим радіо.

ВШ: В ефірі НАШОГО РАДІО шоу «Європа в серцях українців». І наша сьогоднішня тема – «Україна, зокрема, привілейований партнер ЄС». В студії Нашого радіо знаходиться Ольга Герасим‘юк

Пані Олю, цікаво дізнатися, от яким чином адаптація законів відбувається до законів ЄС? От як ваш комітет; він збирається, ви сідаєте за чашкою кави, щось пишете, починаєте гортати закони – О, цей можна адаптувати, інший можна адаптувати?

ОГ: І так теж, але до нас в комітет надходять пропозиції різних депутатів, вони можуть бути з різних абсолютно комітетів. Також законопроекти запропоновані урядом. Відповідно в цих поважних місцях сидять фахівці кожен у своїй галузі і вони нам пропонують саме ці законопроекти і тоді ми збираємося на засідання. На те засідання приходять, по перше, автори тих законопроектів, по друге, - експерти, по третє представники різних департаментів зацікавлених сторін. Іще є два управління. Одне – загальне у ВР, яке «експертує» кожен закон і пише свої висновки. Дуже часто ці висновки – нищівні.

ВШ: І їх одразу відкидають?

ОГ: Ні! З цими висновками сперечаються. У нашому комітеті є також експертна рада, яка дає висновки нашого комітету. А ми вже сидимо і вислуховуємо всіх, ми просимо (якщо ми маємо експертну оцінку негативну) захищати. Фактично, кожного разу це як захист докторської дисертації, якщо говорити популярною мовою. Буває таке, що ми ці негативні експертні оцінки розбиваємо і пропонуємо для підтримки законопроект. Він не одразу пропонується для адаптації, іноді кажуть, що необхідно взяти і щось допрацювати. Це дуже довга процедура. І завжди автор повинен бути присутнім, щоб відповісти за кожне слово. Ми вишукуємо де є лобістські інтереси.

ВШ: І таке бува?

ОГ: І таке бува. І говорять це відверто, в очі авторові. Тобто, це достатньо не простий процес.

ВШ: Я єдине що хочу – це нагадати слухачам, що ви можете приєднатися до спілкування – 569 93 94 – номер телефону незмінний. Код міста Києва – 044.

Пані Олю, знову-таки буваєте часто за кордоном, Якщо українці їдуть туди працювати, скажімо так – нелегально, чи не створює це негативний імідж країни?

ОГ: Знаєте, наші українські робітники на стільки жадані і вони на стільки працьовиті, на стільки освічені, розумні, законослухняні, що навіть ця біда (яка є бідою насправді, напевно, бо ми втрачаємо цих людей у себе в економіці) вона навпаки викликає до нас повагу. От я вам приклад наведу: я є головою парламентської групи дружби «Україна - Португалія». І я в зв’язку з цим їздила до Португалії знайомитися з друзями там. Я вам хочу сказати, що Португалія змінює своє законодавство для того, щоб затримати українців у себе в країні, щоб вони не поверталися додому. Оскільки тут виникали обставини, коли можна повернутися додому – вони заробили гроші і вони можуть у себе далі провадити своє життя, а чи далі поїхати в інші країни і ще підвищити свої можливості. Португальці настільки зацікавлені в наших українських робітниках. Звичайно це приїжджають вчителі, юристи, лікарі, які часто працюють не на кваліфікованих роботах, але дуже швидко виростають до керівників фірм. От вони тільки приходять, починають працю і вже очолюють фірму. І мені один міністр сказав, що підозрює, що один з міністрів в португальському уряді буде українець. Бо так швидко вивчають португальську мову. Наші діти дуже швидко її схоплюють. На стільки вони законослухняні, порушення є, але ж все ж не так як наші - ні. От вони мали співпрацю зі своїми колишніми колоніями, не буду називати ті країни, але вони звикли, що це постійно якась рабська сила, яка не вдячна, яка своє відробила - і все. А наші не зупиняються на тому, щоб заробити якусь там копійку, вони роблять справу. Наші підприємливі, розумієте? Українці – потенційні олігархи всі.

ВШ: Нещодавно в мене знайомий з Німеччини приїхав і в нього запитали – що в Німеччині знають про Україну, окрім братів Кличко, які відомі напевно не тільки в Європі, а й в усьому Світі. А не знають німці нічого. Що Ви чули, що знають про Україну в Європі?

ОГ: Український футбол.

ВШ: Шевченко в колишньому.

ОГ: Так. Його знають скрізь і в його футболках я бачила у найвіддаленіших кутках дітей.

ВШ: Навіть коли він в Мелані грав все одно Шевченко – Україна. Так?

ОГ: На жаль, раніше переважно називали Чорнобиль. Зараз також згадують, але вже не так. Зараз – газ. Але позитиву все одно багато, якщо навіть на масовому плані так широко відомо. Зараз усі вивчили (навіть ті британці, які ніколи нічого не знали про Україну, німці, які плутали нас з росіянами). Зараз всі прекрасно знають де на карті Україна. Показати навіть можуть. Можуть назвати основні відомості і, між іншим, не всі вони негативні. У конфліктах, які останнім часом виникали, Україна не завжди набувала негативного забарвлення. А як потенційний колега і друг викликала співчуття. Я дуже серйозно займалася темою визнання голодомору, як злочину сталінського режиму. Я вам хочу сказати, якщо зараз я приїду в Парламентську асамблею Ради Європи, всі знають про голодомор, що це таке. Не втому сенсі, що це єдина фішка, яка була обов’язковим пунктом у міжнародних стосунках для виконання, а те, що це була реальна трагедія сталінського режиму, яка дуже тісно була пов’язана з переділом карти Європи, колись, перед тою війною. І сьогодні усвідомлюють, що карта переділяється. Тому, в зв’язку з цим відомості про цю нашу трагедію є серйозними.

ВШ: Пані Ольго, ми з аналогічними запитаннями («Як ставляться європейці до українців?») звернулися до киян. Вийшли на вулиці і попитали. Що вийшло – послухаємо.

Вокси:

1 – Я думаю останнім часом Україна має не дуже гарну репутацію. Європа бачить наші непорозуміння між людьми в середині країни і просто зараз неповага. Деякі мої знайомі кажуть, що коли вони приїжджають за кордон, то вони представляються росіянами, а не українцями. Бо коли люди чують – українці – одразу інше ставлення.

2 – Мне кажется нормально. Они к власти могут относиться как-то: нормально, не нормально, а к Украине, я думаю, относятся нормально.

3 – Європа майже не знає Україну. Вона знала СРСР і Росію.

4 – Я гадаю, що нормально. Мені здається, що вони нас поважають, а ми їх поважаємо. Мені так здається.

ВШ: От звідки така самооцінка в українців?

ОГ: Я от що хочу сказати. Це також оцінка нашої ментальності. Ми завжди дуже хвилюємося, коли до нас їдуть гості, щоб про нас добре подумали.

ВШ: І стіл щоб накритий був.

ОГ: Наші столи ломляться. Європейці ніколи нас так не пригостять. Ми останню корову продамо для того, щоб того француза, який щойно нагрянув, нагодувати так, щоб він не забув до останку свого життя. Ми весь час думаємо про те, щоб не в стид. Що подумають і як ми вбрані. І тому, ми більше хвилюємося знаючи свої внутрішні проблеми, ніж це насправді є. Крім того я забула ще одну важливу річ - вся Європа в захваті від наших жінок. Не тільки від їхньої краси.

ВШ: Я навіть казати нічого не буду. Це дійсно так!

ОГ: Це беззаперечно. І це, можливо, бренд номер один. Тому що, вони: по-перше, дуже красиві, по-друге вони прекрасні господині. Про таку дружину мріють, бо наші родинні традиції є нашим високим здобутком. Я думаю, що пройде час, і коли ви опитаєте на вулиці, люди будуть по іншому говорити, вони зрозуміють, що насправді ставлення до нас інакше. Це ми боїмося щоб про нас погано подумали. І це плюс нам. Адже, ми дбаємо про свою репутацію. Єдине – ми повинні знати собі ціну. Це єдине. Доречи, раніше було таке: перші наші, які виїхали до Європи боялися швейцара. Приїжджає керівник фірми і боїться привітатися в готелі до людини, яка гостинно відкрила йому двері, бо це вже начальник, бо він говорить іншою мовою. Це все минає, все минає коли ми починаємо знати ту мову, розуміти той світ. І більше там бувати, от і все.

ВШ: У нас є ще одна думка людини, яка понад рік пропрацювала у Чехії. Пропоную послухати, що вона думає з приводу того як європейці ставляться до українців.

Тетяна Піддубняк: Отношение европейцев к украинцам неоднозначное. В большинстве своем случаев, когда люди узнают что ты с Украины – они не понимают о чем идет речь. Многие из них вообще не знают о том, что есть такая страна как Украина. И потом начинаешь объяснять, что был СССР – большая страна распалась, и вот Украина одна из республик, и вот теперь независимая страна. И тогда они говорят: «А точно-точно, знаем, помним». Это первый вариант – не самый плохой, к стати. Второй вариант, как мне кажется, самый плохой – это когда они говорят: «А, из Украины…». И начинают бояться. Потому что, к сожалению, очень много иммигрантов: легальных, не легальных с Украины, которые занимаются криминальной деятельностью. И третий вариант – самый приятный, как мне кажется: когда ты начинаешь знакомиться с человеком, не смотря на все его опасения, ты рассказываешь о себе, проводишь с ним время. И тогда они понимают, что Украина - нормальная страна и в ней живут нормальные люди, которые ничем не уступают европейцам.

ВШ: Звуть цю панянку, яка понад рік пропрацювала у Празі - Тетяна Піддубняк. Отака от її думка, на власні очі бачила.

ОГ: Знаєте, ще залежить від того, в яку соціальну нішу потрапляє той чи інший українець, який потім розповідає про свої враження.

ВШ: Тобто по різному буває?

ОГ: По різному. Можна просидіти у тютюновому кіоску, працюючи і маючи одне враження. Можна працювати в іншому місці і мати інше. Щодо того, що дехто приїздить і намагається себе росіянами представити. Ви знаєте, я останнім часом протилежне бачу. От коли ти заходиш і коли чуєш як комусь кажуть: «СПАСІБА», чуючи слов’янську мову і не розуміючи що то. А люди кажуть: «Не «спасіба», а «дякую» - я з України». Я ніколи не бачила негативної реакції, навпаки – інтерес, навпаки – розуміння того, що це інша країна. І дуже багато зараз наших людей роблять це. Все ж таки виросло інші покоління, своя гідність. Не те що росіяни погані, чи вони інакші чи негативне ставлення до росіян. Просто ти розумієш чому мають плутати з іншими, якщо ти є самодостатнім? Оце усвідомлення, між іншим, я визначаю дуже часто і на дуже багатьох рівнях. Я зустрічаю наших українців, які працюють і в офісах, і в дипломатичних структурах, фірмах, в різних країнах: і в Америці, і в Європі, скрізь, де я буваю. Це абсолютна не боязнь бути українцем , навпаки -підкреслення, наприклад, якимсь елементом одягу.

ВШ: Стрій український.

ОГ: Не так часто. Це може бути для якогось випадку. Але одного разу я побачила манікюр на руках у однієї жінки, яка зі мною спілкувалася. І я подумала – який дивний «френч» - (так називається між нами, дівчатками) але він у неї був синьо-жовтий. Я кажу: «Який дивний у вас манікюр. Чому саме такий колір?». А вона каже: «Я з України».

ВШ: Приємно як. Пані Олю, програма «Східне партнерство» які перспективи для України ця програма відкриває?

ОГ: Це якраз коли ми говоримо про свої привілеї, то це треба згадати. Польща та Швеція вийшли з цією ініціативою і вона відкриває для нас нові можливості. Ця програма дозволяє розмежовувати різні стосунки ЄС зі своїми сусідами, а «Східне партнерство» - тут із сусідами на Сході. Ми входимо в цю групу країн, з якими особливі програми: і двосторонні і багатосторонні. Це не означає, що нас можуть запхнути в окрему нішу, чого б ми дуже не хотіли, ми на цьому наполягаємо , що це не може нас вивести в інший бік і відвести нас від асоційованого членства в ЄС. І зараз до честі нашого комітету минулого року ми започаткували дуже ефективну, як на наш погляд, форму співпраці. Наш комітет зібрав усіх голів міжпарламентських груп отакої «дружби», про яку я вам розповідала: Україна – Британія, Україна – Португалія… – усі ці голови з’їхалися вперше до Києва і ми провели кількаденну зустріч. На якій обговорювали перспективи України. І в руслі «Східного партнерства», що нам дозволяє розширити наші можливості, допоки ми ще наближаємося так і пробитися далі на цьому шляху. Я б могла ще довго розказувати та бачу, що час підходить до кінця ...

ВШ: Я пропоную підсумувати нашу годинну розмову, все ж таки – «Україна привілейований партнер ЄС». Так?

ОГ: Абсолютно так. Ми зараз матимемо трошечки важчий шлях цього року бо він буде просто складним. Я би хотіла аби ми всі усвідомлювали, що всі ці складнощі минуть, але під час цих труднощів ми йдемо тим шляхом, у тому напрямку, який нам судився за народження, просто за народження. І мало того нас там чекають.

ВШ: Пані Олю, дуже приємно було вас сьогодні бачити.

ОГ: Мені теж.

ВШ: Дякую, що відповідали на запитання. Я нагадаю, що сьогодні в ток-шоу «Європа в серцях українців», створеного в рамках спільного проекту з Європейською комісією ми спілкувалися з народним депутатом України, членом комісії ВРУ з питань інтеграції – Ольгою Герасим‘юк. Тема була – «Україна привілейований партнер ЄС». Наступного разу говоримо про те, як поетапно розвивалися наші стосунки та про досягнення України у взаємодії з ЄС. Будьте з Нашим радіо.{jcomments on}