Володимир Шевченко: Вітаю, шановні друзі, з вами ток-шоу „Європа в серцях українців”, створене в рамках спільного проекту „Нашого радіо” та Європейської комісії. В студії Володимир Шевченко. Впродовж години на хвилях „Нашого радіо” спробуємо з‘ясувати: що таке Болонський процес і на стільки молодим людям навчатися стане краще, зручніше завдяки Болонському процесу, а також спробуємо зясувати що потрібно робити людям, які мають в дипломі степень спеціаліста. Тема ток-шоу „Європа в серцях українців” – „Навіщо Україні Болонський процес”. У нас в гостях Ярослав Якович Болюбаш – директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти та науки України. Пане Ярославе, добрий вечір, радий Вас вітати.

Ярослав Болюбаш: Добрий вечір Вам. Добрий вечір, шановні радіослухачі.

В.Ш.: Перш ніж розпочати наше спілкування. Я нагадаю, що всю інформацію про проект „Європа в серцях українців” ви можете знайти на сайті в Інтернеті - www.esua.info або www.nasheradio.ua. Пане Ярославе, ви працювали в Міністерстві освіти ще за радянських часів, під час Перебудови працювали, зараз працюєте. От якщо згадати минулі часи і зараз, то які зміни відбулися за цей час в освіті?

Я.Б.: Насамперед я б хотів зауважити що освіта, вища освіта стала доступнішою для більшої частини громадян.

В.Ш.: Це якщо порівнювати з радянськими часами?

Я.Б.: Так. В нас значно зросла кількість студентів. На сьогодні це майже 2,8 млн. мають можливість навчатися. Якщо брати університети це порядка 1,9 млн. За радянських часів це було майже на половину менше.

В.Ш.: А оце збільшення, це все завдяки Болонському процесу, а чи це наші внутрішні справи?

Я.Б.: Ми поки не ведемо мову про Болонський процес.

В.Ш.: Це внутрішнє, наша влада зробила?

Я.Б.: Створено такі умови, за яких громадяни мають можливість навчатися і за рахунок бюджету, і за власні кошти, і за рахунок різних юридичних осіб, і т.д. Крім того, збільшилась кількість місць на державне замовленя. Ми дещо по-іншому навчилися трактувати підготовку фахівців з вищої освіти. Це не лише державне замовлення і підготовка їх в такій кількості, скільки, начебто, потрібно в галузях економіки, а за радянських часів - галузям народного господарства. Зараз підхід інший – це підвищення освітнього рівня нації. Ми трохи відстаємо. А східна Азія це майже 80%, а може й більше.

В.Ш.: І все ж таки, тема нашого сьогоднішнього спілкування: „Навіщо Україні Болонський процес”. І ми вирішили поцікавитися у слухачів „Нашого радіо” чи знають вони що таке Болонський процес. Відповіді - за секунду в ток-шоу „Європа в серцях українців”. Будь-ласка.

ОПИТУВАННЯ:

В.Ш.: Пане Ярославе, правильно розуміють що таке Болонський процес? Не потрібно іспити здавати, краще навчатися, легше навчатися. Що можете сказати, узагальнюючи все те, що сказали наші слухачі?

Я.Б.: Не можу я робити висновок щодо правельності висказаного, але те що я почув - дійсно цікаво висловлені думки, до того ж з різних позицій. Але я, все ж таки, почну з того, що таке Болонський процес. Болонський процес – це певне обєднання європейських країн, а їх на сьогодні вже сорок шість, для того, щоб створити європейський простіп вищої освіти, який би базувався на спільності принципів функціонування системи вищої освіти. Наголошую на тому, що в Болонському процесі усі документи, які є, не передбачають створення єдиної уніфікованої системи. Сорок шість країн – сорок шість національних систем. Але БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС вибудовується на певних принципах. І хочу зробити таку ремарку – БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС аж ніяк не відміняє сесію, це ніяк не БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС. Хтось так зрозумів що БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС – не потрібно складати екзаменів. Начебто є модульна рейтингова система контролю знань протягом семестру і ось вже й не треба складати. Але навіть ті, хто закінчив ВНЗ і сорок, і більше років тому, пам’ятають, що після кожного розділу були „колокіуми” – була розмова, складали, перевіряли. І це далеко не БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС. Бо БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС – це насамперед забезпечення якості освіти.

В.Ш.: В свою чергу ми можемо трохи доповнити ваші слова для того, щоб мати повну картину для наших слухачів про що сьогодні йде мова ми підготували довідку. Будемо більше дізнаватися про БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС.

ДОВІДКА: Болонський процес — це процес реформування системи вищої освіти задля того, щоб у єдиній Європі створити єдину систему освіти. У червні 1999 року в італійському місті Болонья міністри освіти 29-ти країн підписали так звану «Болонську Декларацію», суть якої полягає у створенні до 2010 року єдиного європейського освітнього і наукового простору. В межах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільності громадян, що має значно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці і освітніх послуг. В усіх країнах, що приєдналися до Болонського процесу, вводяться три ступені освіти – бакалавр, магістр і доктор філософії. Для мобільності студентів передбачена кредитно-модульна система: за результатами вивчення кожної дисципліни студент має отримати певну суму кредитів, незалежно від того, в якому вузі він продовжить навчання.

Наразі Болонський процес об’єднує вже 46 країн, серед яких і наша держава.

В.Ш.: Я нагадаю нашим слухачам, що впродовж нашої бесіди ви можете приєднатися до спілкування і поставити запитання за номером телефону – 569 93 94. Код Києва – 044. Пане Ярославе, от впровадження Болонського процесу - це здебільшого впровадження його у ВНЗ, чи й в школах?

Я.Б.: БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС стосується виключно вищої освіти, є певні передумови його виникнення. У фактичному світі це змагання, це конкуренція і конкурує такий продукт як ВО, це також певний результат, певний виріб, який вимірюється певними вимірами інтелектуальності. Змагалися американська система і континент, європейська і азійська. Відчули ми також, що європейські ВНЗ в різних країнах мали більший рівень автономії, видаючи при цьому свої власні дипломи і, фактично, ця б система була замкнена на один навчальний заклад. Європа почала втрачати певні пріоритети і тут з‘явилися у 99 році ця болонська декларація, коли зустрілися міністри кількох країн, здається дев‘яти, бо я вже не пам‘ятаю, і домовились щоб спільними зусиллями зайняти конкурентноспроможне місце на світовому освітньому просторі. Отакі от передумови. Як тут звучало відпрацювати можливі технології інституційного рівня забезпечення якості – це на рівні вищої освіти та створити можливість для того, щоб наші ВНЗ проходили міжнародну атестацію – це те, що вимагається: запровадити до диплому додаток європейського зразка, безперечно, що тут мають бути і сучасні технології навчання. Болонський процес на сьогодні не ставить вимог до змісту освіти: це трициклова підготовка, це запровадження не кридитно-модульної, а кридитно – трансферної системи вищої освіти. В чому вона полягає? Насамперед у довірі одного навчального закладу до іншого. І оскільки ми є країною-учасницею Болонського процесу, то має бути взаємна довіра між київським університетом та віденським, варшавським та будь-яким іншим. В результаті особа, яка навчається, вона наповнює своєрідний освітній кошик. Вивчивши одну дисципліну - вона визнається у всіх університетах. І цей кошик наповнюється до певного верху і отримується диплом вищої освіти за певною кваліфікацією. Далі особа продовжує наповнювати цей кошик вже за іншою спеціальністю, йдучи на журналістику. Не треба ж навчатись п‘ять років, бо достатньо двох років, вивчивши певні дисципліни, бо ті, інші зараховуються у будь-якому іншому університеті. Таким чином нам стає зрозумілим принцип освіти впродовж життя. Ми його раніше по-іншому пояснювали. Ми говорили, що це підвищення кваліфікації, читання відповідної літератури, газет, слухання радіо, телебачення. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС змінює психологію. Він змушує проводити моніторинг освіти і в Європі, і в світі, і, відповідно, забезпечувати конкурентоспроможність. Бо протиріччя між запитом галузей економіки і якості підготовки фахівців це вічна проблема.

В.Ш.: Я пропоную трошки докладніше зупинитися зараз в ток-шоу „Європа в серцях українців” на розподілі „бакалавр”, „магістр” і „доктор філософії”. Розповідає Володимир Ярмоленко – заступник керівника Центру міжкультурної комунікації.

В.Я.: Переходять до системи бакалавра та магістра. За радянських часів потрібно було п‘ять років, а тепер необхідно перейти для бакалавра три або чотири, а магістра два або один - залежить від університету та спеціальності. Велика помилка те, що це робиться механічно. Тобто, просто береться п‘ятирічна система і розділяється надвоє. Це не лише українськ проблема. Це проблема більшості східно-європейських країн: Польщі, Чехії, Угорщини. А насправді ідея бакалавра та магістра полягає ось в чому – це зовсім різні типи освіти. На бакалаврі ви займаєтеся всім, чим вам завгодно – літературою, філософією, економікою, бізнесом і до третього року ви маєте якусь спеціалізацію, але ідея бакалаврату – дати максимально широку освіту. Можливо це буде поверхнева освіта, але це людина, яка мусить знатися на багатьох дисциплінах. Натомість магістр – це вже спеціалізація, а PHD – це вищої міри спеціалізація. Мені здається, університети йдуть саме за цією дещо поверхневою системою, вони просто розбивають п‘ятирічну систему на бакалавра і магістра.

В.Ш.: Чи дійсно це відповідає реальності? за поверхневою йдемо зараз, пане Ярославе?

Я.Б.: Висловлена думка є об‘єктивна. І проблем тут дуже багато. Є об‘єктивні і суб‘єктивні. Дійсно, нинішні наш перелік бакалаврських програм, напрямів підготовки є на стику двох епох. От ви мені задали запитання радянської і теперішньої епохи - європейської епохи. Переліки бакалаврських європейських програм є дуже короткі. Вони налічують від сили 26-30 напрямів. У нас це понад 150. І оцей стереотип зламати надзвичайно складно. Ми маємо певні етапи. У 2007-му році наче затверджено новий перелік адаптований до європейського, хоча, на той час європейського ще не існувало і він формується, він не може бути єдиним. Ми зараз вже працюємо над тим, щоб створити його більш об‘єктивним. Стосовно термінів навчання, то пригадаймо ті часи: в Інституті народного господарства (КНЕУ) фахівців готували впродовж чотирьох років, і в педагогічних університетах впродовж чотирьох років готували вчителі. Були й складні академічні спеціальності, де п‘ять років, медиків ми готуємо шість, плюс ординатура. Тут ставляться рамки у проекті „Закону про вищу освіту”, де може бути від трьох-чотирьох років бакалавр, але це вже має бути фахівець, якому має бути знайдене місце, присвоєна певна кваліфікація, разом з тим має бути широкий вибір для подальшого вдосконалення. Якщо вести розмову про магістра, то магістр-спеціаліст – рік-півтора, є окремі спеціальності, де до двох років. В проекті Закону передбачено два-три роки. І якщо зараз після бакалавра повністю, на сто відсотків, продовжують навчання на спеціаліста-магістра, то в перспективі це має бути значно менше. Бо на сьогоднішній день в Європі це десь п‘ятнадцять-двадцять відсотків. Я думаю, що ми зупинимось на двадцяти відсотках, бо це мають йти на проектні, дослідницькі роботи люди. Магістр не буде масовим.

В.Ш.: Пане Ярославе, якщо можна коротко, а що робити тим людям, в яких в дипломі написано „спеціаліст”? Їм ще вступати і навчатися? Чи ще щось?

Я.Б.: У проекті змін Закону про вищу освіту прописано, що спеціаліст-магістр прирівнюється до магістра.

В.Ш.: Тобто людина, яка закінчила навчання і отримала диплом спеціаліста зараз магістром вважається, так?

Я.Б.: Ну не вважається, а прирівнюється. Доречи, не відмовляються від поняття „неповна”, „базова”, „повна вища освіта”. Просто вища освіта буде рівня бакалавра, рівня магістра, а чи молодшого спеціаліста.

В.Ш.: Я пропоную зараз зробити невеличку перерву у спілкуванні. За три хвилини у ток-шоу „Європа в серцях українців”, яке триває на „Нашому радіо” спробуємо з‘ясувати на скільки кредитно-модульна система полегшить життя студентам. Можете поставити запитання, якщо вони у вас виникають, за номером телефону – 569 93 94. Код міста Києва - 044. Всю інформацію, яка вас цікавить про проект „Європа в серцях українців”, ви можете знайти на сайті в Інтернеті - www.esua.info або www.nasheradio.ua.

В.Ш.: Ви продовжуєте слухати ток-шоу «Європа в серцях українців», створене в рамках спільного проекту „Нашого радіо” та Європейського союзу. Нагадаю номер телефону, за яким ви можете поставити свої запитання – 569 93 94. Тема ток-шоу „Європа в серцях українців” – „Навіщо Україні Болонський процес”. У нас в гостях Ярослав Якович Болюбаш – директор Департаменту вищої освіти.

Один з критеріїв Болонського процесу, наскільки мені відомо, це мобільність громадян. Що таке мобільність громадян, можете пояснити?

Я.Б.: Маленьке уточнення. Не мобільність громадян, а мобільність студентів і викладачів.

В.Ш.: І що це таке?

Я.Б.: На основі взаємовизнання, рівності вищих навчальних закладів, визнання певних програм, зрозумілості структури, про яку ми вели мову, „бакалавр-магістр”, „доктор філософії”, „університет”, „коледж” і значить є можливість продовжити навчання в будь-якому університеті. Як в рамках національних, українських, університетах так і в рамках міжнародних. Отже, студент, навчаючись в Україні, може перервати навчання і поїхати продовжити навчання за кордоном. Це можливе як в рамках обміну, як за державні, так і за власні кошти. Можливість обміну студентами чи можливість видачі документів про освіту двох країн. Коли ми розпочали цю розмову і завели мову про співпрацю між державами і я зазначав, що Україна вже в Болонському процесі. Проте, є інше. Україна там буде не лише завдяки визнанню, а й завдяки тісній міжуніверситетській співпраці. На сьогодні вже маємо десятки, сотні спільних угод, коли навчаються студенти за спільними програмами. Я міг би назвати конкретні навчальні заклади.

В.Ш.: Будь-ласка. Цікаво послухати.

Я.Б.: Це і Львівський університет, Дніпропетровський Національний Технічний, КНЕУ, Харківський. Коли студент навчається, то є узгоджені навчальні плани (звичайно, що там є розбіжності), проходить державно атестацію, екзамени, захищає дипломну роботу. І от отримує не лише український диплом, а ще й французький, німецький. І от коли буде така співпраця – відповідно буде мобільність. На сьогоднішній день є великий запит на наших викладачів, які, щоправда як приватні особи, їдуть за кордон і викладають. Є ряд закордонних професорів, які читають лекції у нас...

За цим етапом буде наступний етап – це безперешкодне визнання українських дипломів.

В.Ш.: Пане Ярославе, вам запитання від наших слухачів. Дорий вечір.

Слухач: Добрий вечір.

В.Ш.: Як звуть вас?

Слухач: Мене звуть Ярослав.

В.Ш.: Дуже приємно. Ваше запитання, будь-ласка.

Слухач: В мене дружина зараз закінчила четвертий курс педагогічного університету. І от питання таке – я раніше чув, що бакалавр прирівнюється до спеціаліста при переході до Болонської системи, а тепер від вас я почув, що спеціаліст прирівнюється до рівня магістра. Чи це так? І друге запитання. Чи не буде такого у 2010-му році, коли Україна повністю ввійде до Болонського процесу, що звання „спеціаліст” не буде взагалі. Мене це турбує, бо дружина навчається за власні кошти, не на державній програмі. Чи не прийдеться довчатися до рівня магістра? І чи буде рівень спеціаліста, якщо такий буде, чого він буде вартий.

В.Ш.: Дякуємо вам за запитання. Пане Ярославе, можете пояснити?

Я.Б.: По-перше, ви очевидно не зрозуміли що бакалавр це і є спеціаліст. Є рівні: молодший спеціаліст – неповна вища освіта; бакалавр – базова; спеціаліст, магістр – повна вища освіта. Просто магістр є науково-педагогічного спрямування - зорієнтовані на дослідницьку або викладацьку діяльність. Тому, бакалавр і спеціаліст ніколи не прирівнюються. Це різні освітні рівні. Якщо порівняти з радянською системою, то була колись „незавершена вища освіта”. Допоки останній спеціаліст не буде рекомендований рішенням Державної Екзаменаційної комісії, що йому призначено кваліфікація, то будуть бланки дипломні і буде все визнаватись. Будуть терміни перехідні і нічого тут страшного нема, не потрібно переживати. Як я вже казав в проекті Закону спеціаліст-магістр прирівнюватиметься до магістра. Якщо людина хоче йти в аспірантуру на доктора філософії, то вона піде з дипломом і спеціаліста, і магістра.

В.Ш.: В ток-шоу „Європа в серцях українців”, яке триває на „Нашому радіо” пропоную трошки більше дізнатися що таке кредитно-модульна система. Розповідає Володимир Ярмоленко – заступник керівника Центру міжкультурної комунікації.

В.Я.: Ідея Болонського процесу – побудова єдиного простору вищої освіти. Для того щоб це зробити, необхідно якимось чином їх уніфікувати процедуру освіти. І з цим пов‘язана кредитно-модульна система. Кредитна означає, що кожна дисципліна має конкретну вагу. Тому, якщо ви слухаєте дисципліну на один триместр, то вам дається три кредити, а якщо на половину менше – то півтора кредити. Бакалаврська програма передбачає, що ви отримаєте таку-то кількість кредитів і таким чином ви можете накопичувати ці кредити з різних джерел, з різних університетів. Ідея кредитів також поліпшує мобільність студентів між різними університетами. Тому, в ідеалі, коли Україна буде повністю у Болонському процесі, то український студент може провчитися семестр в Києві, а потім семестр у Львові, семестр в Празі, семестр в Берліні, а потім повернутися до Києва і в нього не має бути жодних проблем щоб ці всі семестри йому зарахували як навчання і щоб він повернувся не на перший курс, а вже на третій, четвертий.

В.Ш.: Пане Ярославе, поясніть, будь-ласка, нашим слухачам чи Україна входить до цієї кредитно-модульної системи та чи всі університети вже перейшли на кредитно-модульну систему?

Я.Б.: Перш за все хотів би розділити на кредитно-трансферну систему.

В.Ш.: А кредитно-модульна і трансферна це різні речі?

Я.Б.: Трошки невдалий переклад. Є так звана, модульна рейтингова система оцінювання знань, коли певна дисципліна поділяється на певні розділи, змістові модулі. Тут інша справа це те, про що говорив пан Ярмоленко. Є певні модулі, вони можуть бути з однієї дисципліни, з двох дисциплін. Це як цеглина: є цегла малих розмірів, а є яка об‘єднує дві цеглини і називається вже цегляним блоком. Тобто, на цьому має будуватись і, очевидно, як і комп‘ютери мають певні мікросхеми, які виконують певну функцію. Напевно на цьому всьому і має все будуватися. А для цього високого рівня довіри потрібні роки. 2010 рік, як би знаковий рік: національне законодавство потрібно привести у відповідність до принципів Болнського процесу. А наступний крок торкнеться змісту підготовки фахівців, а, отже, і довіри до цього змісту освіти. Ми ще до цього не дійшли, як і не дійшла до цього Європа. Можливо в квітні, в Бельгії, буде зустріч сорока шести міністрів, за участю двох країн – Білорусія і Казахстан, які повинні приєднатись до Болонського процесу. Тоді з‘являться нові рішення, є вже проекти цих рішень, зокрема, вони стосуються кредитно-модульного навчання.

В.Ш.: Зараз ставлять оцінки за цією системою в університетах?

Я.Б.: Ми давним-давно розробили положення і виставляється оцінка і за національною шкалою (чотирибальна), „незадовільно, задовільно, добре, відмінно”, а заліки – „зараховано”, „не зараховано”. І є семибальна система, запропонована Європою. Але я наголошую: у кожному навчальному закладі - по-різному. У школі – дванадцятибальна, у вищій – чотирибальна і двобальна. Зараз ряд навчальних закладів запроваджує модульно-рейтингову систему контролю знань і переходить на багатобальну. Ми працюємо над тим, щоб уніфікувати і стати зрозумілими всередині.

В.Ш.: От на стільки я розумів що той принцип, що я отримаю оці модульні оцінки тут, в Україні, і їду до Франції, то він поки ще не діє?

Я.Б.: Зараз в Європі навіть ставиться питання щоб оцінювати знання у певному процентному відношенні . На скільки він засвоїв цю, а чи іншу навчальну дисципліну, важливі критерії оцінювання, бо оцінку можна перевести і в тисячу балів.

В.Ш.: Запитання ще є. 569 93 94. Добрий вечір.

Слухач: Добрый вечер.

В.Ш.: Як вас звуть і звідки ви телефонуєте?

Слухач: Меня зовут Елена, Киев, студентка второго курса Университета Шевченка.

В.Ш.: Дуже приємно. Ваше запитання будь-ласка.

Слухач: У меня два вопроса. Первое – при распределении на кафедры, а так же при поступлении на магистратуру у нас учитываются балы только за экзамены. В учебном процессе балы за зачеты негде не фигурируют. Учитываются при дипломе балы за зачеты? И второй вопрос. Нам сказали, что при поступлении в магистратуру средний бал по экзаменам должен составлять выше четырех с половиной. Но из двухсот человек, которые у меня на потоке, сейчас ко второму курсу у восьми человек по 4,5. К магистратуре их будет еще меньше. Это правила Болонской системы или это каждый вуз решает для себя? Если это так, то чем это обосновано?

В.Ш.: Пане Ярославе!

Я.Б.: Дякую за цікаве запитання. Очевидно, що слухають ще й інші студенти, а тим краще що саме другокурсники. Я вам процитую абзац „Положення про організацію навчального процесу»: залік виставляється за результатами поточної роботи студента. Присутність на заліку студента не обов‘язкова. (Положення про організацію навчального процесу, Наказ №161, 2 червня 1993 року ) Мова не може йти про залік. Пройде трохи часу і ми відмовимося від такого поняття як «залік». Донедавна існував диференційований залік, де оцінка виставлялася за чотирибальною шкалою. Присутність студента на заліку не обов‘язкова. Чому? Студент був присутній на лабораторних роботах, всі виконав, всюди був і йому виставляються «зараховано». Щодо магістратури. То до неї йдуть найкращі, ті що виявили здібності до науки, конструкторської діяльності, пошукової. І ніхто не може виставити - це чотири, чотири з половиною. По-перше, в вищій школі не існує таких оцінок - три, чотири. Просто при розрахунках тоді переводиться «добре» - чотири, «відмінно» - п‘ять. Тому, однозначно не можна дати відповідь. Важливо, щоб ви добре навчалися, займалися науковою роботою, брали участь в олімпіадах і все це інтегровано надасть вам можливість вступити до магістратури. А головне – ваше бажання, його побачать викладачі і вам допоможуть.

В.Ш.: Пане Ярославе, а прохідний бал до магістратури не завищений, як він визначається, яким чином?

Я.Б.: Ну як можна визначити? В академічній групі є тридцять студентів, а в іншій двадцять п‘ять. В одній групі беруть участь в олімпіадах, високо виконані дипломні роботи і от їх рекомендують на місця держзамовлення. На сьогодні місця держзамовлення на магістратуру становлять близько 20 %

В.Ш.: А що з комерційними вузами відбуватиметься? На скільки мені відомо, то нещодавно були скандали що, м‘яко кажучи, викладання у комерційних вузах ведеться на не найкращому рівні. Вони будуть у Болонському процесі?

Я.Б.: Для законодавства і Міністерства освіти і науки не існує різниці, а чи це державний, а чи комунальний, підпорядкований навчальний заклад. Виживе той, хто забезпечуватиме високу якість освіти на фахівців тих, на яких на ринку праці буде попит. А те, що будуть позбавлені ліцензії… то її позбавлені не тільки приватні, а й державні. Різниці тут немає.

В.Ш.: Що з дипломами відбувається тих студентів, що навчалися у таких вузах, яких позбавили ліцензії?

Я.Б.: Якщо заклад позбувається ліцензії, то студенти не страждають. Вони постраждали до того, обравши такий навчальний заклад. Вони обов‘язково переводяться або в приватний, або в державний із збереженням тих самих умов оплати за навчання.

В.Ш.: Буквально за три хвилини ми повернемося до розмови. Я нагадаю, у нас в гостях Ярослав Якович Болюбаш – директор Департаменту вищої освіти. Нагадаю номер телефону, за яким ви можете поставити свої запитання – 569 93 94. Всю інформацію, яка вас цікавить про проект „Європа в серцях українців”, ви можете знайти на сайті в Інтернеті - www.esua.info або www.nasheradio.ua.

В.Ш.: Ви продовжуєте слухати ток-шоу „Європа в серцях українців”, яке виходить в рамках спільного проекту „Нашого радіо” та ЄС. Нагадаю номер телефону - 569 93 94 – можете поставити свої запитання. Тема ток-шоу – „Навіщо Україні Болонський процес”. У нас в гостях Ярослав Якович Болюбаш – директор Департаменту вищої освіти. Ще не встигли ми з вами поговорити про принцип зручності, що діє в Європі, коли студент може обирати собі предмети самотужки, сам вирішує на що ходити, графік відвідування. Що можете сказати з цього приводу, пане Ярославе?

Я.Б.: Започатковано БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС у 1999 році, а ще в 1993 році нашими нормативними документами було передбачено нормативні дисципліни і вибіркові. Вибіркові – визначаються ВНЗ з урахуванням потреб студента, роботодавця і т. д. Цей принцип діє. У нас, напевно не на стільки дієво працює на місцях, бо потрібно сформувати думку і викладацького складу і ставлення, а це все не так просто. Стосовно вільного вибору – «хочу ходжу на лекції, а хочу ні». Як можна говорити про мобільність, якщо нормативна частина, та, що визначається державою, фактично зводиться до фундаментальної підготовки і буде в числі вільного вибору? Ні. Для фізиків - загальна фізика, теоретична фізика, математика – це обов‘язкові. А тепер поняття вільного відвідування. Воно можливе лишень десь на старших курсах і викладач повинен знати, що цей студент є або його нема. Ще про лекції може йти мова. Але якщо говорити, що в нас не достатньо забезпечені підручниками, їх не існує україномовних, сучасних, то лекція стає основним джерелом інформування студента. А як можна пропустити лабораторне заняття, практичне, семінарське? З одного боку, це свобода, але вона в розумінні наших студентів є трошки оманлива – в європейських закладах на високому рівні поставлена самостійна робота. І коли наші студенти виїздять для навчання за кордон, то їх перша реакція – що три, чотири рази на тиждень потрібно бути на заняттях, лекції. А через тиждень телефонують і кажуть, що вони сидять день і ніч в бібліотеках, в лабораторіях, кабінетах і працюють там. Це те, до чого ми прямуємо і те, до чого наші окремі заклади на сьогодні забезпечують.

В.Ш.: Пане Ярославе, ще не встигли з вами поговорити про ступінь PHD, чи впроваджується він в Україні?

Я.Б.: Він не впроваджується. Це тільки зафіксовано у проекті змін у „Законі про вищу освіту”. Хочу підкреслити, що це буде навчання тільки за денною формою, принаймні так пропонує Міністерство освіти. І термін навчання – чотири роки. Тобто, не може бути наука роблена заочно. Тільки виключно за денної форми у лабораторіях, наукових центрах. Доктор філософії, доктор PHD – це стало складовою вищої освіти. От що характерно, що раніше це відносилося до післядипломної освіти.

В.Ш.: На скільки мені відомо, то у нас починають виникати проблеми з урахуванням ступеня PHD. З цього приводу пропоную послухати Тетяну Огаркову – доктора літературознавства, директора міжкультурної комунікації Національного університету Києво-Могилянська Академія, головного редактора веб-сайту „Європейський освітній портал”. Вона навчалася у Франції, але досі не може захиститися в Україні. Що з цього приводу вона скаже послухаємо зараз.

Т.О.: В нас є такий орган як Вища Атестаційна Комісія , який вимагає фактично перезахисту, нострифікації диплому. Нострифікація займає багато часу бо треба зробити і автореферацію дисертації, і подати купу паперів до ВАК, після цього вона перенаправляє цю справу до спеціалізованих вчених рад і потім її переглядають і фактично це ще один захист, але не на основі цього тексту, який ви написали, а на основі автореферати. Це якраз і моя ситуація, в які й я опинилася, і мій диплом наразі не визнаний в Україні. І ми робимо все можливо для того, щоб це все якось модифікувати, бо ця система, великою мірою, не справедлива. Я вже мовчу що за змістом і за обсягом є набагато більшою і грунтовнішою ніж наша кандидатська дисертація. Тобто, це потрійна робота: написати вдвічі більшу роботу і потім її ще перезахистити. І треба з цим щось робити.

В.Ш.: Пане Ярославе, що можна сказати?

Я.Б.: Я б хотів сказати, пані Тетяно, було б добре аби я дав оптимістичну відповідь, але як не прикро, я не дам вам тієї відповіді, яка б вас задовольнила. Проте, я висловлю надію на те, що пройдуть роки і не буде таких проблем з визнанням. На це і спрямовані зміни до „Закони про вищу освіту”. Так само як і не буде докторів наук в тому розумінні, як зараз. Завершальним буде доктор філософії. Доктор наук стане тоді, коли матиме певну сукупність робіт. Стосовно труднощів, ви не одна з ними зустрілися, давайте приєднуйтесь до нас, включайтесь, пропагуйте щоб зміни до „Закону про вищу освіту” були прийняті якомога швидше. Ще одне, я б хотів наголосити на питанні автономії. Вже й зараз розглядається, є й паралельно підготовлені законопроекти щоб окремим навчальним закладам (на сьогодні визначені три указом Президента) – Київський Національний університет Шевченка, Львівський Національний Університет ім. І. Франка, Києво-Могилянська Академія, які мають право остаточного присудження наукових ступенів, так само як і присвоєння вчених звань. Це все в стадії розробки.

В.Ш.: Я пропоную поспілкуватися з нашими слухачами. Добрий вечір.

Сухач: Добрый вечер.

В.Ш.: Як звуть і звідки ви телефонуєте?

Сухач: Меня зовут Елена, я звоню из Киева.

В.Ш.: Дуже приємно. Ваше запитання.

Сухач: Месяц назад я закончила КНЭУ. Получила диплом магистра. У меня в связи с этим возникает вопрос. Могу ли я на сегодня с дипломом магистра поехать в одну из стран Европы и устроиться там на работу? Будет ли он там признан как диплом магистра по их понятиям?

В.Ш.: А яка спеціальність у вас?

Сухач: Облик и аудит.

В.Ш.: Зрозуміло. Дуже дякуємо. Пане Ярославе.

Я.Б.: Олено, на жаль такої системи не існує. Існують тільки національні системи визнання. Хоча ми й підписали відповідні лісабонські документи, але, нажаль, ця процедура існує як у нас, так і за кордоном. Прямо надавши диплом магістра поки його ніхто не визнає в жодній країні. Це процес тривалий.

В.Ш.: Пане Ярославе, змінюється система навчання, система акредитації студентів, оцінювання , а чи змінюється оцінка професійності викладачів?

Я.Б.: Насамперед, це був би гріх сказати, що наші викладачі працюють погано.

В.Ш.: Я не кажу. Я просто запитую чи змінюється оцінювання викладачів.

Я.Б.: У нас в українській вищій школі надзвичайно високий рівень академічності викладання. І не дарма наші фізики, хіміки, біологи, програмісти, фахівці в галузі комп‘ютерних наук користуються попитом. Очевидно, що в нас закладаються високі основи. Але, нажаль, сьогоднішній викладач зустрівся з рядом проблем: підвищення кваліфікації – обсяг інформації уже зростає не роками, а годинами, хвилинами, ми не маємо грошей і не відкрито, не створено, не відновлена програма підвищення кваліфікації. Все це проводиться самотужки. Хоч є доступ до Інтернету і можна зайнятися самоосвітою. І водночас нам потрібно, щоб викладачі спілкувалися між собою хоча б на національному освітньому просторі. Стосовно європейських країн, то ця можливість є лише для окремих викладачів, сотень, але поки це не є для тисяч.

В.Ш.: Ми провели невеличке опитування і простим людям поставили запитання – „Чи можуть українські викладачі надати освіту європейського рівня?” І відповіді отримали. Зараз послухаємо.

ОПИТУВАННЯ

В.Ш.: Правда, що переманюють наших викладачів працювати за кордон, багато зараз їде працювати до Європи?

Я.Б.: Це не нове. Так само як і не нове Болонський процес. Загалом у Російській імперії до сімнадцятого року існувала мобільність: починав у московському, а закінчував у віденському університеті. На Західній Україні все це було до тридцять дев‘ятого року. Стосовно викладачів… Завдяки тому, що ми є в Європі, фактично, сьогодні наші викладачі працюють за сумісництвом в багатьох європейських країнах. Якщо брати Західну Україну, львівські університети, то там вони тижнями викладають. Наші педагоги, випускники Дрогобицького педагогічного університету, Тернопільського, академічними групами виїздять до Польщі, бо там отримують більшу зарплату і мають більший попит. Особливо вчителі молодших класів, фізики, математики. У нас прекрасна школа і нам не треба шукати в ній чогось поганого, нам просто потрібно розвивати на іншому рівні. І тут би було грішно і не справедливо говорити, що в нас погані викладачі. Вони прекрасні, просто потрібно цей рівень академізму просто зберегти, по-перше, а по друге, розвинути на вищому рівні.

В.Ш.: Пане Ярославе, на скільки знаю в Європі діє система навчання, яка називається – „Навчання упродовж всього життя”. Де кожні чотири-п‘ять років проходить студент навчання. А в Україні щось подібне є?

Я.Б.: У нас освіта упродовж життя – це принцип, який ми сповідуємо давно. І, доречи, система просто розумілася однобоко - йшла мова лише про підвищення кваліфікації. А принцип „освіта впродовж життя” - означає здобути освіту на рівні бакалавра, а потім в залежності від свого бажання, вдосконалюватися. І саме тут спрацьовує кредитно-модульна система - довіра і навчання – цей принцип зараз починає працювати. Батьки, обираючи дитині освіту, повинні виходити з того, що першу освіту потрібно дати фундаментальну, ту, що розвиває розум, дає знання, а всі інші – реагувати на ринок праці. Хоча потрібно вибирати, а не йти лише на правознавство, на економіку, а потім поповнити ряди безробітних. Ми пробували створити такий закон „Освіта впродовж життя” і він не спрацював, бо мова йде про післядипломну освіту. А ота освіта впродовж життя реалізується як на додипломному так і післядипломному рівні, як самоосвіта, поглиблення кваліфікації. Важливо, що сьогодні є розуміння цього принципу.

В.Ш.: Я пропоную підсумувати нашу сьогоднішню розмову і відповісти на запитання – „На скільки сьогодні українська освіта стає європейською, в даний момент?”

Я.Б.: Для порівняння обрали не простий рік, рік кризи. Принаймні ми маємо розуміння, що на законодавчому рівні, на рівні ВНЗ про те, що вища освіта в Україні не може бути ізольована. Вона має бути у єдиному просторі, бо світ стає глобалізованим. Кордони є умовними, а освіта працює без кордонів. І, можливо, ВО, як ніяка інша галузь є мирною і вже давно (в Європі ще до 2005 року), коли нам видали своєрідне посвідчення про те, що ми приєдналися до Болонського процесу. ВО давно інтернаціоналізована, адже, ми обмінюємося книгами-знаннями, спільні конференції, студенти приїздять, викладачі, експерти і ми давно працюємо в цьому просторі. Єдине – щоб до цієї роботи підключилися різні фонди, меценати. Вища школа потребує допомоги для того, щоб зробити досконалий закон, який би відповідав потрібно провести справедливу, чесну експертну оцінку, створення різних кваліфікаційних агенцій, міжнародних асоціацій. Ми на сьогодні готуємо моряків, які отримають міжнародний сертифікат, бо не існує іншого, працюємо за міжнародними принципами. Льотчиків готуємо за міжнародним принципом. Сподіваюсь, що незабаром перейдемо і на будівельну галузь, і на транспортну. Хто б що не казав, а вища освіта стає інтернаціональною і нас цей інтернаціоналізм чекає в межах європейського простору вищої освіти. Це правильно обраний шлях.

В.Ш.: Пане Ярославе, дуже вам дякую, що сьогодні відповідали на мої запитання, на запитання наших слухачів. Я нагадаю, що у гостях ток-шоу „Європа в серцях українців” був Ярослав Якович Болюбаш – директор Департаменту вищої освіти. Всю інформацію про проект, яка вас цікавить, ви можете знайти на сайті в Інтернеті - www.esua.info або www.nasheradio.ua.

Залишайтеся з «Нашим радіо».{jcomments on}